Виховна робота

ЧЕРВОНА КАЛИНА – СВЯТИЙ ОБЕРІГ

Вчитель.   Десь там, за далекими гонами літ,

                   Де в травах дитинства стежина,

                   Стоїть біля батьківських сивих воріт

                   Калина, червона калина.

(Звучить пісня у виконанні Н. Матвієнко « У полі калина», слайд «Калина»)

Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У нас на Україні – це верба й калина. Правду каже прислів’я «Без верби й калини – нема України». Крім цих рослин це – чорнобривці, соняшник, барвінок.

(слайд «Рослини-символи»).

- Та найбільше поважає народ калину.

Ось калина над рікою

Віти стелить по воді

Хто це щедрою рукою

Їй намистечко надів?

Червонясте, променисте –

Розцвітає, як вогні…

Дай хоч трішечки намиста,

Калинонька і мені

                                                                  М. Познанська

(Змінюється слайд «Звідки пішла назва калина?». Інсценізація вірша-казки.)

                  Калинка

Кажуть, в нас на Україні

         Колись давно жила дівчина.

         Лагідна була дитинка,

         Звали дівчинку Калинка.

         Всі любили її в селі:

         І дорослі, і малі.

         Дуже-дуже поважали,

         Бо велике серце мала.

         Квіти теж її любили,

         А вона все їх садила

         Під вікном, і на городі,

         Наче у вінку в господі.

         Кожен кущик не зів’яв,

         Хоч великий шлях долав.

         Бо Калинка наша мила

         Аж із лісу їх носила.

                   Раз, коли весна настала,

То Калинка забажала:

-         Дай до лісу ще схожу

Та фіалку посаджу.

Так Калинонька рішила

І до лісу поспішила.

Довгий і курний був шлях

Йти стомилась, просто жах.

-         Треба кущ тут посадити –

Люди зможуть відпочити.

В гущині росток дістала,

Край дороги прикопала,

Щоб була в росточка сила

З дому воду аж носила.

Поливала, доглядала

І калинка забуяла.

Подорожній раз ішов:

- Хоч би де я тінь знайшов?

Сонце палить, припікає

Уже силоньки немає.

Подорожній у тривозі

Бачить - кущик на дорозі.

Сів під нього відпочити,

Вітерець гойдає віти,

Пташка весело співає,

Сів, водичку попиває.

- Ой, спасибі тим рукам,

Що цей кущик посадили,

Й серцю доброму тому,

Що його отут зростило.

         Кущик, наче стрепенувся.

         Подорожній озирнувся -

         Білим цвітом кущ покрився.

         Хлопець краще придивився –

         Вмить з’явились ягодинки,

         Ну, неначе, намистинки.

         В кожній ягідці зернятко

         Заховалось, як дитятко.

         Подорожній не барився,

         До зернинки придивився:

-         Неначе сердечко зернина.

Дивиться – іде дівчина.

-         Отакі диви дива.

В руки те зерня взяла

- Звідки сердечко? – не знає,

А їй кущ відповідає:

- Це на згадку, що ти є

Й серце добреє твоє.

А, щоб люди пам’ятали

І тебе не забували,

То попрошу тебе я:

Подаруй своє ім’я.

Відтоді, щоб ви всі знали

Кущ калиною назвали.

(Виходить дівчинка Калинка)

Я не груша, я не слива,

Я калинонька вродлива.

Я стою в зеленім листі,

У зеленому намисті.

А чому я так прибралась,

Бо до свята готувалась.

(Входить хлопчик з довідкового бюро. Слайд «Довідкове бюро»)

Хлопчик.  Калина – це кущ або невелике дерево заввишки до 5 метрів. Росте у лісах, чагарниках, майже в кожному дворі України. Суцвіття не густе, віночки білі. Плоди ягодоподібні, овальні, яскраво-червоні з однією кісточкою. На смак ягоди і кора – гіркі, терпкі. Кора має зеленувато-сірий колір. Навесні калина цвіте пишними білими квітами, а восени прикрашає ліс яскравими гронами ягід… Існує 150 видів калини.

Вчитель.   Калина супроводжувала українців від народження і до самого кінця.  (Звучить плач дитини, слайд «Мати з дитиною на руках»)

                  - Ой, що це?

Калинка.  Та це в сусідів дівчинка народилася.

Вчитель.   А ти звідки знаєш?

Калинка.  Та ось дивіться. Батько зі своїми сестрами калинку посадив.

Вчитель.   А якщо народжувався хлопчик?

Калинка.  Садили дуба.

Вчитель.   А ще було таке повір’я, якщо в сім’ї народжуються тільки дівчата, то треба з калини вирізати сопілку, і неодмінно з’явиться хлопчик.

         В народі кажуть: «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте». Україна, мама, калина. Ці слова нероздільні. Любов до нашої калинової України починається з колискової пісні, яку співає мати. І часто матері колихали своїх маленьких діточок, сидячи під калиною, і наспівували колискових пісень, переливаючи свою любов у свою дитину.

(Слайд «Мамина колискова», пісня «Червона калина – святий оберіг»)

Вчитель.   Діти швидко виростали,

                   у веселі ігри грали.

Калинка.  Нумо в коло всі вставайте

                   Про калинку заспівайте.

(Звучить і демонструється слайд «Ой єсть в лісі калина». Діти грають, приспівуючи)

Вчитель.   А як була потрібна калина на весіллі. Коли випікали коровай, неодмінно прикрашали його калиною. (Слайд «Коровай з калиною»)

У кожну оселю, де були дівчата на виданні, приносили найбільше калинових пучків. Якщо під стріхою вивішували грона, - це означало, що можна засилати сватів. (Слайд «Українське весілля»).

Вчитель.   Колись давно, проводжаючи сина в далеку дорогу, мати давала хліб з калиною.

(Слайд «Мати з дитиною у полі». Звучить пісня «На калині мене мати колихала». Танок з рушниками чи віночками)

Учень.                Говорила мати: - не забудься, сину,

                            Як збудуєш хату, посади калину.

                            Білий цвіт калини – радість України,

                            А вогнисті грона – наша кров червона.

                            Червона калина – символ України.

Вчитель.   Калина  оспівана  у  багатьох  творах  наших  поетів: Т.Шевченка, Л. Українки, І. Франка. Тарас Шевченко вживає слово «калина» у своїх творах 965 разів.

         Найдеш в гаї ту калину,

         То і пригорнись,

         Бо я любила, моя дитино,

         Її колись…

                   Тече вода з-під явора,

                   Яром на долину.

                   Пишається над водою

                   Червона калина…

Багато його творів положено на музику.

(Слайд «Т. Шевченко». Звучить пісня «Зацвіла в долині…»)

Вчитель.   Червона калина. Надзвичайно шанують її в народі. Не було, колись, хати, білі якої не кущувала б калина. Народ склав про калину багато прислів’їв, приказок, загадок, чистомовок.

(Гра «З’єднай  прислів’я». Слайд «Віднови прислів’я»)

Який кущ, така й калина,                                  а восени червоним.

Весною калина білим цвітом квітує,                наче красная дівчина.

Запишалася калина,                                          нема в світі ріднішого,

                                                                           як мати дитині.

Нема цвіту білішого, як цвіт на калині,          яка мати, така й дитина.

Вчитель.   Про народні символи народ склав багато загадок.

         У вінку зеленолистім,

         У червоному намисті

         Видивляється у воду

         На свою хорошу вроду.       (Калина)

                   На весні зацвіте білим цвітом,

                   А в жнива – червоним плодом.     (Калина)

         З калини вирізана, гладенько витесана,

         Співає, заливається. Як називається?     (Сопілка)

         Як прийде весна в садочок

         До лиця білий віночок.

         Ну, а восени цій кралі

         Приглянулися коралі.                    (Калина)

                   Проливала дрібні сльози

                   Молода дівиця.

                   Полоскала довгі коси

                   У чистій водиці.           (Верба)

         У погожу літню днину

         Він на варті біля тину,

         Круглолиций та пригожий

         І на сонце дуже схожий.       (Соняшник)

                   Лист зелений не пропав

                   Та під снігом задрімав,

                   Щоб у синю сукенчину

                   Одягнуть весняну днину.      (Барвінок)

         У матінки квіточки

         Лиш блакитні діточки

         З жита виглядають,

         Літечко вітають.                    (Волошки)

                   Сімсот соколят

                   На одній подушці сплять.     (Соняшник)

         Стоїть над водою

         З розплетеною косою.          (Верба)

                  І не дівка, а червоне намисто носить.     (Калина).

Вчитель.   Назви населених пунктів також пов’язані з калиною. Давайте назвемо, які ви знаєте. (Калинове, Калинівка і т.д.)

 (Слайд «Застосування калини». Входить лікар).

Лікар.        Не було в народній медицині корисніших ліків від застуди, ніж калиновий чай. Свіжі ягоди з медом вживали при кашлі, серцевих захворюваннях. Соком її навіть очищали обличчя, щоб рум’янилося. Малим дітям із ягід варили кисіль.

         (Лікар пригощає чаєм з калини)

Вчитель.   В кого вдома росте калина? Хто посадив? Хто доглядає?

(На фоні слайду «Не рубай калину»)

Вчитель.   Наруга над калиною дуже засуджувалась. Тому, хто не садив біля своєї оселі калини, а ще гірше, коли викорчовував – ні йому, ні дітям, ніколи не почути найчистішої, найніжнішої у світі пісні. Її може подарувати лише калинова сопілка. Таку людину зневажали.

         (Слайд «Посадка кущів калини»)

1-й учень.           Посадіть калину коло школи,

                            Щоб на цілий білий світ

                            Усміхнувся щиро долі

                            Материнський ніжний цвіт.

2-й учень.           Посадіть калину в чистім полі,

                            Хай вона освятить час.

                            Рід наш любить дуже волю,

                            Хай же й воля любить нас.

3-й учень.           Посадіть калину коло хати,

                            Щоб на всеньке на життя!

                            Стане кожен ранок святом,

                            Дітям буде вороття.

4-й учень.          Посадіть калину коло тину,

                            Щоб злагода цвіла.

                            Буде щедрою родина,

                            Буде честь їй і хвала!

5-й учень.          Посадіть калину край дороги.

                            А щоб цвіт її не стерся,

                            Не зів’янув в спориші,

                            Посадіть калину коло серця,

                            Щоб цвіла вона в душі.

(Учні виконують пісню «Веселкова»)

Вчитель.   То ж давайте й ми посадимо калинку коло школи.

         (Звучить пісня у виконанні С. Ротару «Червона калина». Діти виходять на шкільне подвір’я).

Ми калинку шанували, танцювали і співали,
про неї казку показали і загадки відгадали.
Ще традиції вивчали, цілющі ліки готували,
а щоб традиції ці жили - в дворі калинку посадили...     

МОВА НАША СОЛОВ’ЇНА

  

Мета.         Показати дітям красу і багатство української мови за допомогою народної творчості, творів письменників і поетів.

                   Викликати бажання вивчати рідну мову, милуватися її красою.

                   Виховувати любов до рідної мови, до своєї землі, свого народу.

Обладнання.     Святково прибраний зал, рушники, жовто-сині кульки, декорації: сільська хата, плакати: «Кажуть, дитино, що мова наша – солов’їна», «Слово у душі – душа у слові», «Ти наше диво калинове, кохана українська мово!»

         (Діти в українському одязі. Хлопчик у костюмі мака. Спечений коровай на рушнику. Виставка книжок: збірки казок, загадок, скоромовок, прислів’їв, приказок, словники.)

         (Хлопчик і дівчинка тримають коровай)

Добрий день вам, милі люди!

Хай вам щастя-доля буде,

Не на день і не на рік,

А на довгий, довгий вік.

         Починаймо наше свято!

         Людей зібралося багато,

         Щоб веселитись і співати,

         І рідну мову прославляти!

Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром!

(Діти вклоняються і віддають коровай присутнім. Звучить музика)

(Весь клас)

- Ми вивчаєм рідну мову

Славну, лагідну, чудову

Віка, Настя і Тарас

Весь наш клас.

Без рідної мови не можуть прожити

Добре на світі дорослі і діти…

Щоб себе міг поважати

Рідну мову треба знати.

(Входить Питайлик)

Питайлик.         А нащо її знати?

Вчитель.   Ти серйозно так думаєш? Ану задумайся, чи можна прожити без мови?

Питайлик.                   А чому б ні?

Вчитель.             Давайте, діти, доведемо Питайлику, що без мови, то вже неповноцінне життя людське, а напівіснування.

Діти.          Спробуємо.

Вчитель.   Ну слухай, Питайлику. Діти, нащо людині мова? Давайте згадаємо ті випадки, коли без мови людині не обійтись.

Діти.          а) Коли хочеш щось розповісти;

                   б) Треба щось попросити;

                   в) Поговорити з другом;

                   г) Прочитати книжку;

                   д) Відповісти урок;

                   є) А у магазині, театрі, бібліотеці, лікарні, на стадіоні…

Вчитель.   Бачиш, Питайлику, ніде не обійтись без мови.

Питайлик. А я жестами показуватиму.

Вчитель.   Давай спробуємо.

         (Питайлик показує, що хоче, а діти відгадують)

Вчитель.   Ну і насмішив ти нас, Питайлику. Ну що, добре спілкуватися жестами, мімікою? Звичайно, вони допомагають людині спілкуватися, але основа людських стосунків – мова, мовлення.

Питайлик. А можна ще намалювати.

Вчитель.   Можна, але то не дуже зрозуміло. Малюй…

         (Питайлик малює, діти відгадують)

 Вчитель.  Ну то як добре? Бачиш, що ще в сиву давнину, люди розуміли необхідність не лише усного, а й писемного мовлення.

Питайлик. Ну, усне – згоден, а писати зовсім і не обов’язково.

Вчитель.   Ну й вперте хлоп’я. Доведемо йому, діти, що без письма неможливо зараз прожити.

Діти.          Ось ти, Питайлику, живеш тут, а твій друг – у Києві. Як ти з ним будеш спілкуватися?

Питайлик. Ну, зателефоную йому й поговоримо.

Діти.          Ага, таки поговоримо, а коли він попросить тебе намалювати йому твою нову іграшку, чи фото? Як ти його передаси?

Питайлик. Надішлю листа чи бандероль…

Діти.          А адресу тьотя напише?

Питайлик. Ну добре, навчуся я читати й писати, а нащо мені ваші іменники, займенники, синоніми – антоніми?

Діти.          Ну й смішний. І де ти вчився? Ось слухай…

         (Діти говорять разом)

Дівчинка. Питайлику, допоможи будь ласка!

Хлопчик.  Гей, ти, подай стілець!

         (Питайлик допомагає дівчинці)

Вчитель.   А чому це ти, Питайлику, хлопчику не допоміг?

Питайлик. А він просити не вміє.

Вчитель.    Ось ще тобі доказ, що мову треба вчити. Настя виконала правила культури мовлення, а Богдан – ні, через те тобі схотілося допомогти дівчинці. А книжки читати ти хочеш, а дивитися і слухати телевізор, у комп’ютері грати?

Питайлик. А то! Ще б пак!

Вчитель.    То ж і там без мови не обійтись. Мова допомагає повернутися в минуле і побувати у майбутньому.

Питайлик. А ну вас, допекли!

Діти.           Питайлику, любенький,

                   Який же ти дурненький…

                   Щоб себе міг поважати

                   Рідну мову треба знати.

Питайлик. Ну от так гарно «любенький» і раптом «дурненький»

Вчитель.    Яка різниця?

Питайлик. Еге ж, велика! Добре хоч «дурненький», а не «дурень».

Вчитель.    А це, Питайлику, слова мовлення. Пестливі слова, що гріють душу, і грубі, що ранять серце. Словом, говорять, можна людину врятувати, а можна – вбити. Слова передають почуття, допомагають відчути красу, роблять людину мужньою, або слабкою, щасливою і нещасною. І все це – мова.

                   А хочеш біль дізнатися про мову?

Питайлик. Так.

Вчитель.    Тоді ходімо. Слухай. Тихіше.

         (Декорація: хата, сидять діти, дідусь і бабуся)

         На околиці села,

         Як мовиться у казці,

         Жив веселий дід Хома

         І баба Параска.

                   Біля хати у садку

                   Діти гомоніли,

                   Розважалися малі,

                   А старі раділи.

         Дід учив гончарювати,

         На сопілці грати.

         Баба вчила вишивати

         І пісні співати.

                   Ой, цікаві ж для малят

                   Ці часи дозвілля –

                   Скоромовки і казки,

                   Загадки й прислів’я.

Дідусь.       Хлопці, а давайте-но дівчаткам загадки загадаємо.

1-й хлопчик.      У нашої бабусі

                            Сидить звір у кожусі

                            Біля пічки гріється,

                            Без водички миється.            (Котик, малюнок)

2-й хлопчик.      На городі в нас росте

                            Сонце ясне, золоте,

                            Жовте око, жовті вії,

                            Та чомусь воно не гріє.                  (Соняшник)

3-й хлопчик.      Летів птах через дах,

                            Сів на воротях

                            У червоних чоботях.            (Лелека)

4-й хлопчик.      У лісі родилася,

                            В майстерні робилася,

                            А в руках плаче.                   (Скрипка)

Вчитель.   Діти, прислухайтесь уважно до голосу цього інструмента… Це голос скрипки. Адже недаремно у народі кажуть: «Скрипка грає, голос має»

         (Учениця виконує мелодію «Ой є в лісі калина»)

Вчитель.   Впала з неба в землю сонячна краплина,

                   Із краплини тої виросла калина.

                   Стали до калини завертать дівчата,

                   Білим цвітом коси почали квітчати.

                   Солов’ї змостили гнізда на калині,

                   І з тих пір по світу пісня лине,

                   Солов’їна пісня, мова калинова,

                   А від них – і наша українська мова.

                   Мовонько моя ти калинова,

                   Звита із любові й тепла,

                   Ти матусі щира колискова

                   Первоцвітом в серці розцвіла.

         (Звучить пісня «На калині мене мати колихала» музика. В. Верменича, слова А. М’ястківського)

         На калині мене мати колихала,

         Щастя-долі в чистім полі виглядала.

         Ой, калинонько червона, не хилися,

         Від землі наснаги – сили наберися.

                   Та літа давно минули, одлунали,

                   Як мене гілля високе колихало.

                   Знов калина коло млина розквітає,

                   Мого рідного синочка забавляє.

         - Виростай же, мій синочку, мій соколе,

         Тобі щастям колоситься рідне поле.

         Пролягла тобі на зорі путь орлина

         І в дорогу проводжає цвіт-калина.

Вчитель.   Любов до рідної мови починається ще з раннього дитинства. Мати, заколисуючи дитину, співає їй колискові пісні, доносить до маленького дитячого серденька слова рідної мови.

         (пісня «Мамина мова», музика В. Лазаренка, слова Л. Пилипюк)

Вчитель.   А коли діти підростали і починали бавитися у різноманітні ігри, то водили хороводи, ігри зі співанками.

(Дівчатка ходять по колу, співають «Ой на горі мак»)

         Ой на горі мак, під горою мак,

         Мак, мак, маківочки, золотії голівочки,

         Станьте ви так, як на горі мак.

-         Козачок, чи виорав ти на мачок? – Виорав.

-         Козачок, чи посіяв ти мачок? – Посіяв.

-         Козачок, чи посходив мачок? – Посходив.

-         Козачок, чи цвіте мачок? – Цвіте.

-         Козачок, чи поспів мачок? – Поспів.

(Дівчатка всі разом «трусять» мачок)

Бабуся.      Ну що, діду, твої хлопчаки нам загадки загадали, а мої дівчата вам нагадають прислів’я та приказки. Віками їх складав народ. Вони навчали людей мудрості.

Дівчатка. - Гостре словечко коле сердечко.

-         Не кидай слова на вітер.

-         Голова без розуму, як ліхтар без світла.

-         Праця годує, а лінь марнує.

Дідусь.       А мої хлопці скоромовки знають.

Хлопчики.         Сорока сороченятам

                   Сорочки строчила.

                   Сорочки строчила,

                   Вишиванки шила.

                   Все чорним та білим,

                   Все білим та чорним

                   Сорочки строчила,

                   Скрекотати вчила.

                            За горою, біля броду

                            Обгороджений город.

                            Барабанять по городу

                            Бараболя і горох.

Бабуся.      А мої дівчатка знають багато забавлянок.

Дівчатка.  Печу, печу хлібчик

                   Дітям на обидчик,

                   Більшому – більший,

                   Меншому – менший.

                   Шур у піч.

                            Котилася торба

                            З великого горба,

                            А в тій торбі хліб, паляниця,

                            Кому доведеться – той буде жмуриться.

                   Пливе качка по воді

                   Несе яйця золоті

                   По одному золотому,

                   А ти, качко, йди додому.

         (Інсценізація пісні «Ой ходила дівчина бережком»)

(Учні співають, а троє інсценують: дівчинка підганяє «селезня» батіжком, потім його проганяє, продовжує танець з дудариком)

Дударик.   Ой заграйте, музики,

                   В мене нові черевики.

                   Танцювати я мастак

                   Український наш гопак.

         (Танець «Гопак»)

Дідусь.                Коли діти збиралися разом зі старшими, то ті люди розповідали цікаві смішні історії. Ось, послухайте, що буває з тими, хто цурається рідної мови.

                   Дід приїхав із села,

                   Ходить по столиці.

                   Має гроші – не мина

                   Жодної крамниці.

                   Попросив він: - Покажіть

                   Кухлик той, що з краю.

                   Продавщиця: - Што? Чево?

                   Я не понімаю.

                   - Кухлик, люба покажіть,

                   Той, що збоку смужка.

                   - Да какой же кухлик здесь,

                   Єсли ето кружка!

                   Дід у руки кухлик взяв

                   І насупив брови

                   - На Вкраїні живете

                   Й не знаєте мови…

                   Продавщиця теж була

                   Гостра та бідова

                   - У меня єсть свой язик

                   Ні к чему мне мова.

                   І стакан їй мудрий дід:

                   - Цим пишатися не слід,

                   Бо якраз біда така в моєї корови:

                   Має, бідна язика і не знає мови.

Хлопчик.  А я теж знаю смішну історію.

            Розглядали учениці влітку в кінозалі

            На сорочці у Олекси золоті медалі.

            Реготались, питаючи: - Що це за ознака?

            На медалях написано «Відмінний собака»

            Червоніючи чимдалі, відповів Олекса:

            - Напрокат я взяв медалі у нашого Рекса.

Хлопчик.  Коли, спитали, краще рвати

                   З баштана дині й кавуни, -

                   Як в них хвости зеленуваті,

                   Чи як засохли вже вони?

                   В розмову встряв малий Кузьма –

                   Тоді, як сторожа нема.

Вчитель.   Лисиця в школу вчитися прийшла,

                   А як вона ледачою була,

                   То, щоб уроки не робити,

                   Надумала учительку дурити!

                   Напише нишком на хвості

                   Таблицю множення чи правила прості

                   І вгору лапу піднімає:

                   - Я знаю! Я піду до дошки!

                   Озветься так, помнеться трошки,

                   Хвоста до носа піднесе

                   І прочита як з книги все…

                   Однак знання у неї ті

                   Не в голові були, а на хвості.

                   Учителька помітила це діло,

                   На хвіст ногою наступила:

                   - Ну, а тепер відповідай!

                   Лисиця – так і сяк – не зна нічого – й край

Питайлик. - Шановні друзі, учні й учениці,

                   А поміж вас нема подібної лисиці?

Вчитель.   Ні, Питайлику, немає. Діти старанно вчать рідну мову. Хочеш перевірити?

І. Гра «Мова моєї Вкраїни» - перекладач.

З української на російську:            З російської на українську:

Картатий – в клеточку;                                     Ковер – килим, платье – сукня,

аґрус – крыжовник;                                 кошелек – гаманець, галстук – краватка;

ганок – крыльцо;                                               воротник – комір, ландыши – конвалії;

ґудзик – пуговица;                                   сирень – бузок, вилка – виделка;

дзиґа – юла;                                             сугробы – кучугури, арбуз – кавун;

серветка – салфетка.                                невеста – наречена, карман – кишеня.

ІІ. Буквені загадки:

- Я у Києві, Каневі, Корсуні.

- Хоч не риба, - є в Дніпрі, у Десні, Дінці, Дністрі.

- Я у Львові живу, у Луцьку, у Луганську, нема мене в Житомирі.

ІІІ. Знайди приховані слова:

Екскаватор – напій для дорослих;

Буксир – дерево і кисломолочний продукт;

Пролісок – зелене насадження;

Плід – вода у твердому стані;

Якір – дитяча хвороба;

Коса – кусюча комаха;

Баштан – висотна споруда;

Отрута – відома квітка;

Пристань – їстівне зерно.

            IV. Виправ помилку.

- Кожен з цих рядків належить відомому українському поетові.

1. «Любіть Україну у сні й наяву»                                               В. Сосюра

2. «Вибрати не можна тільки Батьківщину»                      В. Симоненко

3. «Як парость виноградної лози, плекайте мову»            М. Рильський

4. «Ще нам, браття українці, усміхнеться доля»               П. Чубинський

5. «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь»               Т. Шевченко

Питайлик. Я все зрозумів. Молодці, діти, ви мені довели, що мова – скарб народу. До мого серця дійшли слова про багатство, красу та мелодійність української мови – нашої гордості. А на закінчення спробуємо всі разом дібрати слово у вірші про рідну мову.

Щоб розумним і мудрим стати, треба рідну мову … (знати),

А щоб гарно говорити, треба рідну мову … (вчити).

Знає кожен з нас чудово – не прожити нам без … (мови).

Рідна ж мова пелюсткова, мудра, світла, … (світанкова),

І дзвенить щодня, і в свята, бо вона така … (багата).

І така джерельно чиста наша мова … (промениста),

Чарівна і калинова наша мова … (веселкова).

            В ній такі слова чудові, хліб і сіль на … (рушникові),

            В ній в віках батьки і діти, як без мови в світі … (жити)?

            Понад світом хай лунає, хай ніхто … (не забуває)

            Рідну мову українську, мудру, щедру, … (материнську).

            Своєї мови не цурайтесь, ні в грізні, ні в щасливі дні,

            Любіть її завжди, пишайтесь, хай долі будуть в вас ясні!

(Звучить пісня «Веселка») 

ЗИМОНЬКА-ЗИМА

(На галявині Сорока і Черепаха)

Сорока.     Доброго ранку, черепаха!

Черепаха. Добридень, сороко-білобоко. Чого це тебе сюди занесло?

Сорока.     Летіла і тебе побачила. Новина є. Вже багато пташок утекло від зими, в теплі краї полетіли. Як же ти втечеш од зими, коли за день і до того дерева не доповзеш?

Черепаха. Дурниці ти верзеш. Яка там ще зима?

Сорока.     Як яка? Холодна з морозами. Коли вся земля вкривається снігом і нема чого їсти.

Черепаха. Снігом, кажеш, земля вкривається? Щось не пригадую такого. Ось скоро тридцять років мені, а ніякого снігу не бачила.

Сорока.     Невже ніколи не бачила?

Черепаха. Чи я коли брехала? Зроду-віку не чула. Недарма всі тебе звуть плетухою…

Сорока.     Минулого року я на власні очі бачила сніг. Він такий білий-білий і пухнастий, м’якіший за мох.

                   А мороз… від нього нікуди не втечеш, скрізь дошкуляє. Навіть лапи мерзнуть. І нічого попоїсти. Жах!

Черепаха. Не вигадуй. Глянь скільки всякої їжі навколо. Куди вона подінеться?

(Іде. Сорока їй услід кричить)

Сорока.    Ах так! Ну гаразд, ти вже скоро дізнаєшся, що таке зима і добре наплачешся!

(З’являється ведучий)

Ведучий.  Що ти тут розкричалася, сороко-білобоко?

Сорока.    Та ось розповідала черепасі про зиму, а вона не вірить, ще мене плетухою обізвала.

Ведучий.  Та ти на неї не ображайся, ось тобі діти скажуть, чому черепаха не вірить.

(Діти розповідають)

Сорока.    Ой, а я і не знала. От що ведмідь взимку спить – це для мене не новина, а от за черепаху і не знала. А ось послухайте, чому ведмідь взимку спить.

(Діти виконують пісню  «Почему медведь зимой спит»)

Ведучий.  Що з тобою сороко-білобоко?

Сорока.    Як що? Хіба ви не знаєте, що чимало птахів чудові «синоптики». Он горобець поніс в дзьобі пір’я, то він своє житло утепляє, бо вже зима, вже зима.

Ведучий.  А й справді.

        Подивіться, по дорозі

        Торохтить зима на возі,

        Мотузяні вікна смиче,

        Хуртовину в поміч кличе.

                  Чудо-сани прилетіли,

                  Скакуни в тих санях білі.

                  В санях тих сидить цариця –

                  Білокоса, білолиця.

                  Рукавом махає –

                  Сріблом все вкриває.

(В’їжджає Зима)

Зима.        Я до вас прийшла у гості

                  Сяду тут ось на помості.

                  Сяду, трохи відпочину

                  Та братів своїх зустріну.

                  Я добряче вже втомилась,

                  Бо на славу потрудилась.

                  Навкруги казкові шати –

                  Сиве плетиво гілок.

                  Спробуй зразу відгадати,

                  Де тут в’яз, а де дубок.

                  Де калина, де шипшина,

                  Де ялинонька мала.

                  Я усе запорошила,

                  Запушила, замела.

(Звучить грамзапис «Как на тоненький ледок»)

(Входять Грудень, Січень, Лютий)

Грудень. Всі річки тепер в обнові, біле скло над бережком.

                  Ходить грудень по діброві, застеляє світ сніжком.

Ведучий.  Ліс під інеєм дріма,

                  По землі іде зима.

                  Входить пишна і велична

                  В крижану господу січня.

                  Усміхається з-під вій.

Зима.        - Як живеш, сердитий мій?

                  Як снігами ти січеш?

                  Як морозами печеш?

Ведучий.  Місяць січень очі мружить:

Січень.     - Я сердитий, та не дуже.

                  Землю пухом укриваю,

                  Щоб не мерзнуть урожаю.

                  Поробив для дітвори

                  Гарні ковзанки з гори.

                  Лиш недбальців-неслухнянців,

                  Хто загаявсь на гулянці,

                  Розстіба свого кожуха,

                  Виставля з-під шапки вуха –

                  Тих снігами я січу!

                  Тих морозами печу!

Ведучий.  Дзвонять краплі дрібно-дрібно,

                  Йде зима у сукні срібній

                  Кличе лютого:

Зима.        - Ану ж!

                  Поспішай сюди чимдуж!

                  Чом ти марно час майнуєш,

                  Не хурделиш, не лютуєш?

Ведучий.  Втупив лютий очі в сніг:

Лютий.     - Лютував я, скільки міг,

                  Гнав у поле заметілі,

                  Простеляв запони білі.

                  Загнуздавши вітрюганів,

                  Наганяв на луг туманів.

                  А старавсь таки дарма –

                  Притомився, сил нема.

                  Та й в запасі в мене днів

                  Менше, ніж в моїх братів.

                  Тож чи хочеш ти, чи ні –

                  А поступишся весні.

(Звучить грамзапис)

(Сорока ховається під стріху будинку)

Ведучий.  Що з тобою сороко-білобоко? Ми з дітьми добре запам’ятали, що птахи – це «синоптики» погоди, але що це віщує, коли ти ховаєшся під стріху?

Сорока.    Як що? Снігур заспівав, сорока ховається під стріху – чекайте хуртовину.

Зима.        Мірошниця в мене біла,

                  Білоручка до свого діла:

                  Сіє, віє, січе, меле

                  Та по землі муку стеле.

Ведучий.  Діти твою мірошницю добре знають, бо це… (хуртовина). А ще її називають… (Діти називають як. Читають вірш «Віхола»)

Учень.      На білих конях віхола

                 В село моє заїхала.

                 Летить вона алеями

                 Село цвіте лілеями.

                 Село дзвенить копитами,

                 Снігами – оксамитками.

                 І світиться домівками

                 З веселими щедрівками.

(Входить Віхола)

Пряля.     Сидить пряля та пряде…

                  Сніг іде – іде – іде… (Імітує сніг)

Метелики.         Погляньте, погляньте, яка благодать!

                           Дивіться, метелики з неба летять!

                           Квітки повмирали усюди надворі, -

                           Морозець малює на шибках узори…

                           Картинкою гарною стане віконце

                           Як трошки поблискує золотом сонце.

                           Погляньте, погляньте, яка благодать:

                           Метелики з неба летять і летять.

Сорока.    А я знаю, що то за метелики.

Ведучий.  І діти теж знають. Що то за метелики? (сніжинки)

Віхола.     Вірно. А з чим це порівнюються сніжинки? (пухом, білими мухами, срібними бджілками).

                  Сніжинки – справжнє чудо зимової природи.

Учениця.  Зауважте: форма сніжинок гранично виразна і правильна завдяки симетрії. Снігові зірочки, як правило, мають шість променів і їх розташуванню притаманна особлива розмірність – одна половинка зірочки є ніби дзеркальним відображенням другої.

(Показує зразки сніжинок)

Віхола.     Запам’ятали будову сніжинки? Зараз проведемо конкурс.

(Конкурс на кращу сніжинку)

Сорока.    Люблю конкурси, люблю конкурси!

                  А так, як я являюся представником пташиного бюро погоди, то теж проведу конкурс «Вірте, але перевірте».

        - Хто більше назве зимових прикмет?

(Діти називають зимові прикмети)

Сніг надворі – зерно в коморі.

Багато снігу – багато хліба.

Яскраво світять зорі – на мороз.

Шумить ліс – чекай відлиги.

Блискавка зимою – буде буря.

Пухнастий іній – на гарну погоду.

Горобці заглядають у вікна – на сильний мороз.

Зима.        (Загадує загадки)

                  Це скляр старанний дуже

                  Вночі посклив калюжі,

                  Та тільки сонечко зійде,

                  Все скло відразу пропаде.    (мороз)

        Під нашим дахом морквинка росте.

        Сонце пригріє – вона відпаде.       (бурулька)

                  На зимові віти сіли білі квіти.        (іній)

        Я вода і по воді плаваю.       (крига)

                  Які птахи ночують у снігу?  (тетерук і рябчик)

        Яка з календарних пір року – весна, літо, осінь, зима – найкоротша?                                                                                                                (зима)

Сорока.    Із доріжки до доріжки

                  Полетіли влучно сніжки,

                  І почався білий бій,

                  Закрутився у сувій!

                  Закрутився, покотився,

                  Під горою зупинився,

                  Зверху сніг, і знизу сніг,

                  І ніхто пізнать не міг,

                  Де чиї стирчали ніжки,

                  Ой, весела гра у сніжки!

(Гра у сніжки. Той, хто одержує сніжок, говорить якесь слово чи кілька слів на тему «Зима» і кидає іншому)

Ведучий.  Про зимові розваги дітей зараз ми подивимося діафільм.

(Демонструється діафільм)

(Сорока сідає на підлогу)

Ведучий.  Сороко-білобоко, а що це означає?

Сорока.    Відлига буде.

Ведучий.  А ось ми перевіримо.

Сорока.    Перевірте, перевірте.

(Діти виконують пісню «Зимова пісенька»)

Зима.        Ну що, любі діти, мені було приємно почути добрі слова в мою адресу і відчути вашу повагу до мене. А зараз мені час.

(Зима іде)

Ведучий.  Ось і попрощалися ми з зимою. До нових зустрічів.